Ну ось сиджу собі, пишу, п'ю чай з цукерками і думаю ніпрощо, хоча про те, що б написати спершу. Холодно, коли ж увімкнуть те отоплення. А ще цей дощ. Просто неможливо. Жахливо втомлена. І ще ця моя непослідовність думок. В голові такі візерунки з них, що мороз такі на шибках і не намалює. Пишу, бо нема чого робити. Пишу, бо є що писати, щоб розплутати клубок отих візерунків в голові.